Віл інфекція та СНІД загроза людству

Заснований ВООЗ Всесвітній день боротьби зі СНІДом з 1988 року відзначають 1 грудня. Він покликаний підвищити глобальну поінформованість щодо ВІЛ/СНІДу та продемонструвати міжнародну солідарність.

В світі

• У світі з ВІЛ-інфекцією живе близько 37 мільйонів людей.

• Згідно з оцінками, нині лише 70% людей з ВІЛ знають про свій статус. Решта 30%, або 7,5 мільйона осіб, потребують отримання доступу до послуг ВІЛ-тестування.

• ВІЛ/СНІД більше не належить до числа 10 провідних причин смерті: у 2015 р. від нього померли 1,1 млн осіб проти 1,5 млн осіб у 2000 році.

• За період з 2000 до 2016 року кількість нових випадків ВІЛ-інфекції зменшилася на 39%.

• З 2016 року в глобальних масштабах антиретровірусну терапію (АРТ) отримували 19,5 мільйона людей з ВІЛ.

• Рівень смертності, пов'язаної з ВІЛ, знизився на одну третину, водночас завдяки АРТ за той самий період було врятовано 13,1 млн людських життів. Це досягнення стало результатом масштабних зусиль у рамках національних програм з ВІЛ за підтримки громадянського суспільства і цілої низки партнерів у галузі розвитку.

• Основною причиною смерті у хворих на СНІД залишається туберкульоз, який став причиною смерті для 52,1% померлих від СНІД.

В Україні

• За період 1987 - жовтень 2018 рр. в Україні офіційно зареєстровано 330 415 випадків ВІЛ-інфекції серед громадян України, зокрема 109 437 випадків захворювання на СНІД і 47 646 випадків смерті від захворювань, зумовлених СНІДом (Дані Статистичної довідки ВІЛ/СНІД, Центр громадського здоров'я)

• Найвищі рівні поширеності ВІЛ-інфекції – в Одеській, Дніпропетровській, Миколаївській, Херсонській, Київській, Чернігівській областях і Києві.

• У жовтні 2018 року в Україні офіційно зареєстровано 1 383 нові випадки ВІЛ-інфекції.

• За січень - жовтень 2018 року в Україні офіційно зареєстровано 14 797 випадків ВІЛ-інфекції серед громадян України та 29 серед іноземців.

Тестування

• Глобальна концепція ЮНЕЙДС до 1 грудня цього року – тестування: “Знай свій ВІЛ-статус”

• Більш ніж 50% осіб віком від 15 років виявляють вперше на 3 та 4 клінічних стадіях ВІЛ-інфекції, коли стан здоров'я вже незадовільний. Вчасне тестування може виправити цю ситуацію.

• У 2019 році в Україну буде завезено більше мільйона експрес-тестів на ВІЛ. До тестування долучаються сімейні лікарі. Українці можуть отримати безкоштовний тест, звернувшись до свого сімейного лікаря. 

Найбільша пацієнтська організація в Україні – БО 100% життя (раніше – Мережа ЛЖВ) – працює у сфері ВІЛ-сервісу з 2002 року. Щорічно більше 191 тисячі клієнтів отримують допомогу від 100% життя. Організація впроваджує найбільші в країні проекти з протидії ВІЛ: за підтримки Глобального Фонду та за підтримки USAID (проект HealthLink), що покликані прискорити подолання епідемії ВІЛ в Україні.

Голодомор 32-33 забуттю не підлягає

    


Голодомор – це геноцид української нації в 1932-1933 роках. Скоєний керівництвом 
Радянського Союзу з метою упокорення українців, остаточної ліквідації українського спротиву режиму та намагань побудови самостійної, незалежної від Москви Української Держави. У 2006 році Законом України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні» Голодомор визнано геноцидом українського народу. У 2010 році постановою Апеляційного суду міста Києва доведено геноцидний характер Голодомору, намір Сталіна, Молотова, Кагановича, Постишева, Чубаря, Хатаєвича, Косіора знищити частину української нації. У 1932 – 1933 роках було убито понад 7 мільйонів осіб на території УРСР та 3 мільйони українців поза її межами, в регіонах, які історично були заселені українцями: Кубань, Північний Кавказ, Нижнє Поволжя та в Казахстані.





Наступним геноцидним рішенням стало встановлення натуральних штрафів – право держави забирати у селян не лише зерно, а й усі продукти харчування та майно, яке можна було продати або обміняти на їжу, чого не було в жодній іншій республіці СРСР. З метою посилення голоду в Україні політбюро ЦК КП(б)У під тиском Молотова 18 листопада 1932 року ухвалило постанову, якою було запроваджено специфічний репресивний режим – «чорні дошки». Занесення на «Чорні дошки» означало фізичну продовольчу блокаду колгоспів, сіл, районів: тотальне вилучення їжі, заборона торгівлі і підвозу товарів, заборона виїзду селян та оточення населеного пункту військовими загонами, ГПУ, міліцією. У 1932 – 1933 роках режим «чорних дощок» діяв у 180 районах УСРР (25% районів). Такий репресивний режим було застосовано лише в Україні і на Кубані, в місцях компактного проживання українців.

Навесні 1933 року смертність в Україні набула катастрофічних масштабів. Пік Голодомору припадає на червень місяць. Тоді щодоби мученицькою смертю помирало 28 тисячі осіб, щогодини – 1168 чоловік, щохвилини – 20 людей. В цей час Москва надала Україні насіннєву (для посівної кампанії) та продовольчу позики. Якщо продовольча й надходила до села, то вона надавалася переважно у формі громадського харчування і лише тим колгоспникам, котрі ще були здатні працювати й жити в польових станах.



Питання кількості людських втрат України від Голодомору досі залишається відкритим. Більшість науковців відстоює число вбитих понад 7 мільйонів осіб в Українській Соціалістичній Радянській Республіці та 3 мільйони українців в інших регіонах СРСР: на Кубані, в Центрально-Чорноземній області, Поволжі та Казахстані.

Певні історичні обставини ускладнюють підрахунки, а ще більше – встановлення імен вбитих. Радянська влада зробила все можливе, щоб приховати наслідки свого злочину. На місцях було заборонено фіксувати реальну кількість смертей. Сьогодні виявлено таємні списки деяких сільрад з переліком померлих в 1932-1933 роках. Ці списки в двічі перевищують офіційні дані. Цілком зрозуміло, що такі випадки були не поодинокими. Існувала заборона записувати причину смерті «голод», тому в актах про смерть вказано «від тифу», «виснаження», «від старості». В 1934 році всі книги ЗАГС про реєстрацію смертей були передані до спеціального відділу ГПУ. Українці вимирали сім’ями, селами, і не завжди проводився облік. Рівень незареєстрованої смертності невідомий, але цілком очевидно, що померли мільйони.

Радянський Союз переконав міжнародну громадськість «не побачити» масове вбивство українців за допомогою пропаганди, підкупів окремих журналістів. Однак, були публіцисти, які писали правду, збереглись звіти послів, дипломатів. Режим вжив ряд заходів, щоб стерти пам'ять про вбивство понад 7 мільйонів українців. Але пам'ять народу є незнищенною, і з становленням незалежності України була зірвана заборона говорити про Голодомор.

"Єдиним духом сильні ми"

                                       ДЕНЬ ГІДНОСТІ ТА СВОБОДИ УКРАЇНИ



Сьогодні, 21 листопада, рівно п'ять років тому люди вийшли на вулиці і висловили свою позицію щодо дружби з Євросоюзом. Після рішення уряду про призупинення процесу підготовки до підписання Угоди асоціації України з ЄС українці вийшли на майдани. Цей день в Україні відзначають як День Гідності та Свободи, адже саме п'ять років тому розпочалася революція, яка переродила українську націю.

21 листопад 2013 року Віктор Янукович і його поплічники раптово вирішили, що Україні в Європі робити нічого. Того ж дня була оприлюднена заява уряду Азарова. Він припиняє підготовку до Угоди асоціації України з Євросоюзом. Союз митний – мав стати новим старим орієнтиром. Чільники євромісії оголошують її завершеною.



Це рішення було ухвалено за декілька днів до Вільнюського саміту східного партнерства, де колишній Президент України Віктор Янукович мав підписати угоду про асоціацію. Уряд аргументував своє рішення погрозами Росії ввести економічні санкції проти України у випадку підписання асоціації з ЄС.
Ввечері перші незгодні виходять на протести. Українці самоорганізовувалися через соціальні мережі на Майдані Незалежності в Києві.



Перша акція протесту розпочалася о 22:00. Тоді учасники мітингу нарахували близько 1500 людей. Протестувальники використовували українську та європейську символіку й співали гімн України.

На вулиці вийшли журналісти, громадські активісти, опозиційні політичні лідери. Згодом вони спробували підійти до Адміністрації Президента, але прохід на вулицю Банкову був заблокований міліцією та посиленим загоном "Беркуту". Люди вирішили залишитися на ніч на Майдані. Цього ж дня небайдужі люди вийшли на євромайдани також у Львові, Донецьку, Харкові, Ужгороді, Луцьку та інших містах.

Попереду на українців чекала найдовша зима в історії України – Революція Гідності. Попереду був розпач і біль за втратою життів Небесної Сотні. Попереду українська нація переродилася, згуртувалася, а головне самоідентифікувалася.

Цей день потрібно пам'ятати, адже свобода та гідність стали найціннішими для українців. За це боролися наші пращури.

« Буковинське віче – вільна боротьба за вільну Україну»

                              До 100 – річчя  Буковинського народного віча

3 – го листопада наші краяни відзначатимуть 100 – річчя Буковинського віча – подію,знаменну для сучасників перш за все тим, що вперше буковинці проголосили ухвалу: «Віче бажає прилучення австрійської часті української землі до України».

Ухвала віча, незважаючи на окупацію краю королівською Румунією, залишалася чинною й надалі як вагомий акт міжнародного права щодо безсумнівної легітимності входження Північної Буковини до складу ЗУНР і України.

Буковинське народне віче своїм рішенням  визнало  рівноправність  національних меншин на території краю, чим узагальнило давні традиції міжнаціональної народної етики, традиції толерантності, взаєморозуміння, доброзичливості  між людьми  різних націй і конфесій, різних мов і  звичаїв буковинського краю. Ця подія, як і весь історичний шлях Буковини, сформували у світової громадськості уявлення про Буковину  як успішну модель міжетнічних взаємин, яка є прийнятною для всієї європейської спільноти.



Ухвала Буковинського народного віча мала не тимчасове, кон’юнктурне, а фундаментальне значення на всю подальшу перспективу й означала: буковинцям разом із усіма українцями треба жити в єдиній Соборній Україні як державний народ. Цей основоположний акт українського державотворення на буковинській землі займає гідне місце серед таких визначних документів українського державного відродження, як чотири універсали Української Центральної ради, Конституція УНР, Маніфест Української Національної Ради 18-19 жовтня 1918 р. у Львові про створення Західноукраїнської держави (згодом ЗУНР) та ін. А ці документи, як відомо, були попередниками Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 р., Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р., Конституції України 28 червня 1996 р.



Пройшли десятиліття, та твердо висловлене й записане в резолюції віча жадання буковинців „Хочемо до України” надійно лягло однією з цеглин у міцну підвалину нашого спільного українського державного дому. В умовах незалежної України вдячні нащадки колишніх учасників віча щороку урочисто відзначають 3 листопада як регіональне державне свято єднання краю зі своєю Вітчизною –Україною.

310 років від часу Батуринської трагедії

                           Історія Батуринської трагедії 1708-го року

У 1708 році в Україні сталася Батуринська трагедія. Минуло вже 310 років. Що це? Для чого це треба згадувати?..Для того, щоб пам'ятаючи минуле, ми ніколи не робили помилок, які могли б привести нас до подібних трагедій. Подаємо вашій увазі невеликий історичний нарис минулих, жахливих для нашого народу подій.

На рубежі XVII — XVIII століть між Швецією і Росією спалахнула війна за володіння Балтійським узбережжям, відома як Північна війна. Експедиційний корпус, що вступив на територію Росії, очолив молодий король Карл XII - блискучий стратег і полководець. Іван Мазепа вирішив скористатися слушним моментом і звільнити Україну від московського гноблення.


Дикі подробиці Батуринської трагедії сколихнули Європу. Пруський посол Кайзерлінг і його англійський колега Витворт повідомили своїм країнам про каральну операцію росіян. А от що доповідав у Париж французький посол: «Україна залита кров'ю, зруйнована грабежами і всюди уявляє собою страшну картину варварства переможців...».
1708 року у Батурині було близько 20 тисяч мешканців. 1726 року, через 18 років після знищення, це місто було безлюдним, а мешканці, що вціліли, жили по околицях (428 дворів).

Батуринська різня - одна з багатьох трагедій нашого народу, пов'язаних з нашим північним сусідом. Всю історію наш самопроголошений старший брат силою та жорстокістю демонстрував, хто вдома хазяїн. Зараз же, криваво та героїчно, ми намагаємося вирватися з братських обіймів Московії-еРеФії. І, якщо цього разу ми остаточно з Москвою не порвемо, то Батурин може повторитися не раз.

28 жовтня. День визволення України від нацистських загарбникік

Сьогодні 73 роки з дня визволення України від фашистських загарбників

Вітчизняна історія переповнена боротьбою. Українці боролися за виживання, за свою мову та за свою землю.

Сьогодні ми відзначаємо 73 річницю вигнання нацистів із України. Так, 28 жовтня 1944 року був визволений найзахідніший регіон України – Закарпаття. Тому саме цю дату визначено Указом Президента від 20 жовтня 2009 року як День визволення України від німецько-фашистських загарбників.

Процес вигнання загарбників із Закарпаття почався 9 вересня 1944 року. Це була Східнокарпатська стратегічна воєнна операція. 16 жовтня війська визволили Рахів, 24 жовтня Хуст та Сваляву, 26 жовтня – Мукачеве, а наступного дня – Ужгород. Так, датою очищення України від нацистів вважають 28 жовтня 1944 року.

Хоча насправді залишавсь іще Чоп – залізничний вузол на кордоні України зі Словаччиною й Угорщиною. 28 жовтня війська тільки почали визволяти прикордонне місто, а 29 жовтня війська 17-го гвардійського стрілецького корпусу визволили Чоп.

Та фашисти не здавалися та влаштували контрнаступ. Деякі райони Чопа ще кілька разів ставали то визволеними, то захопленими. Остаточно місто стало вільним аж 23 листопада 1944 року. Нині це найзахідніший населений пункт України.

Втрати були досить великими з обох сторін. Німці та угорці втратили приблизно 60 тисяч убитими, 28 тисяч їхніх вояків потрапили в полон. Радянська армія втратила понад 50 тисяч військових. Зокрема 41 тисяча – убиті та поранені, ще 2 тисячі зникли безвісти. Багато хто отримав обмороження.

“Ми по праву пишаємося ратним подвигом солдатів і офіцерів – вихідців з України, які воювали з ворогом у складі армій країн Антигітлерівської коаліції, а також партизанів і підпільників, учасників національно-визвольного руху та Руху Опору у багатьох європейських країнах. Внесок українського народу у загальну перемогу – вагомий, беззаперечний і священний.

За мирне небо було сплачено надзвичайно високу і страшну ціну – близько 9 мільйонів життів наших співвітчизників”, 

Будемо пам’ятати і не забувати! У цей День ми приєднуємося до вшанування всіх, хто забезпечив це звільнення! Добра пам’ять про вас завжди буде жити в наших серцях.
З Днем визволення України!

Міжнародний день людей похилого віку

                                                      ЗОЛОТІ РОКИ, ЗОЛОТІ РУКИ

  

Щорічно 1 жовтня у світі відзначають Міжнародний день людей похилого віку. Свято встановили в 1990 році відповідно до ініціативи Генеральної Асамблеї ООН.

Дата покликана привернути увагу суспільства щодо проблеми упередженого ставлення до літніх людей,  оскільки вони часто зіштовхуються з дискримінацією в суспільстві, на роботі, в транспорті, у медичних закладах. Це певною мірою перешкоджає реалізації їхнього потенціалу і негативно впливає на здоров’я, самопочуття та добробут.

День літньої людини – це добре та світле свято, коли вшановують представників старшого покоління. Сьогодні увага влади зосереджена на індивідуальних та соціальних потребах літніх людей, на належній оцінці їхнього внеску в розвиток суспільства.

Сьогодні ми вшановуємо те покоління, яке вистраждало під чорним крилом голодоморів, яке вистояло в кривавому пеклі Другої світової війни. Руками, розумом, силою і вмінням ветеранів відбудовувалась країна, та й тепер ці люди не стоять осторонь а в міру своїх сил і свого досвіду допомагають молодим творити майбутнє своєї держави. Не зачерствіли душі ветеранів від пережитих злигоднів, негараздів, не розгубили тепло своїх сердець на життєвих дорогах. Навпаки своєю душевною щедрістю вони є прикладом для молодих.

Милосердя і доброта – це як два крила на яких тримається людство. Ще з далеких часів благодійність була доброю традицією нашого народу. Цілком природним вважалося допомогти знедоленому нещасному, поділитись шматком хліба, дати притулок, захистити старість, підтримати немічність, порятувати хворого, заступитися за беззахисного і скривдженого.

Доброта і чуйність, щиросердність, уміння розділити чужий біль, розрадити в горі й біді – це здавна було характерною рисою українців.

Добро й милосердя – багато плинні. Потреба в них є повсякчас. Навіть тоді, коли немає біди, навіть там, де твердь земна не хитається під ногами.

Нам усім слід пам'ятати, що в нашому житті постійно діє принцип бумеранга: жнемо, що сіяли, отримуємо те, що віддавали. Тож не нехтуймо дарованою нам можливістю придбати собі на майбутнє – любові, поваги, турботи і підтримки рідних та близьких.

Ой на Івана, Ой на Купала

Івана Купала – мабуть, найнеординарніше українське свято, в якому вдало переплелися язичницькі і християнські традиції. Що це за день, чому він з’явився та як його святкувати? Редакція 24 каналу підготувала для вас розповідь про Івана Купала та ідеї святкування.

Як святкували Купала язичники

Раніше Івана Купала святкували у час літнього сонцестояння – 20-22 червня. Свято було на честь Сонця, тож і святкування відбувалося, коли сонце приходило до зеніту (найвищої небесної точки), дні найдовші, а ночі найкоротші. Купала наші предки називали богом плодючості, тож свято носило сексуальний характер.

Головними персонажами свята були Купало та Марена. Їхні опудала готували наперед.

Святкування починалося звечора і крутилося навколо вогнища. Ця традиція збереглася досі. А ви знаєте, що символізує вогонь? Наші предки вважали, що багаття – це сонце-ембріон в утробі матері. Цього ж вечора неодружені дівчата гадали на нареченого. Вони плели вінок, кидали його у воду, а хлопці ці вінки діставали. Якщо хлопець діставав вінок – дівчина була змушена цілуватися з ним. Переважно, новоспечена пара проводила весь вечір разом. А оскільки святкування проходило всю ніч, то часто ці пари незабаром одружувалися.

Молоді люди також перестрибували через багаття – це мало їх очистити. Було багато прикмет пов’язаних з цими стрибками. Наприклад, пара, яка вдало перескакувала полум’я – невдовзі одружиться і в шлюбі буде щаслива… Якщо ж скочили у вогонь – чекайте проблем, а то й біди…

І це ще не всі фаєр-шоу наших предків! Хлопці спускали з гори вогняне колесо. У деяких регіонах його не спускали, а розкручували на стовпі. Можете лише уявити, яким шоу це було раніше, коли ні електрики, ні інтернету!

Потім дівчата несли до лісу гілку з плодового дерева. Прикрашали її там і водили хороводи навколо. Хлопці знаходили дівчат, відбирали гілку і вже далі всі забави були спільні. Всі ці ігри були побудовані на залицяннях, адже хлопці ловили дівчат, носили на руках, усі обіймалися, цілувалися. Ну і все це під покривом ночі, без строгих дорослих очей.

Ну а потім, переважно парами, всі йшли шукати міфічний цвіт папороті. Він як філософський камінь мав би дарувати багатство і вічну молодість. Але, підозрюємо, для молодих людей – це був просто шанс побути удвох.

До речі, святкували не лише молоді і неодружені. Дорослі люди всю ніч не спали і охороняли господарку від духів. Збирали трави – вважалося, що саме на Купала вони мають цілющі властивості. Проводили дійства біля криниці.

Християнське Івана Хрестителя

З масовим прийняттям християнства свято трансформувалося. Спочатку церква намагалася боротися зі святкуванням Купала. Але велика частина язичницьких традицій залишилася. Аж надто вони колоритні й цікаві були! Та й куди правду діти, українці хоча й віруючі, але й добряче забобонні.

Церква святкує народження Івана Хрестителя 7 липня (24 червня за старим календарем). Відповідно язичницьке святкування з обрядами перенесли у ніч з 6 на 7 липня. Згідно з християнською вірою саме Іван Хреститель охрестив перших християн у водах Йордану.

Тож ім’я видатного християнина Івана пов’язали з язичницьким богом і ми отримали свято Івана Купала. Хоча деякі дослідники вважають, що частка Іван могла перенестися з римського пантеону. Де було божество Янус (від його ж імені назва місяця June, на який припадає літнє сонцестояння). Є й інші версії, але не будемо заглиблюватися. Церква, звісно ж, не визнає обрядів та язичницьких святкувань, та все ж не так строго, як раніше, реагує на ці ігри. До речі, у цей день християни освячують у церквах віночки з трав. Цікавий "збіг", чи не так?

До речі, подібні обряди були не лише в наших предків. Наприклад, латвійці мають свято Ліго, Літа у кельтів, а вірмени святкують Вардавар. Наші сусіди поляки, росіяни та білоруси, а також серби, болгари, австрійці, чехи та німці святкують Исиах. Дуже помпезно святкують іспанці та бразильці, у них є навіть спеціальні фестивалі "Вогнища Сан Хуана" та "Феста Юніна" відповідно. Усі ці свята проводяться у час найдовших днів, пов’язані з сонцем та вогнем.