"Зима що нас змінила" 20 лютого день вшанування Героїв Небесної Сотні

18-20 лютого -- четверта річниця росстілів на Майдані. 

Саме в ці дні, чотири роки тому, під час Революції Гідності, протистояння між українським народом і тодішнім режимом сягнуло свого піку. 20 лютого 2014 загинуло найбільше активістів Майдану. Наступного дня, 21 лютого 2014 року, офіційна влада України юридично визнала жертвами загиблих митингувальників Майдану. Цього ж дня на Майдані відбулося прощання із загиблими повстанцями, яких в жалобних промовах назвали «Небесною сотнею», а під час прощання з загиблими лунала жалобна пісня «Плине кача...», яка стала українським народним реквіємом.

Сумний список Небесної Сотні відкрився 22 січня 2014 року, коли від вогнепальних поранень під час сутичок у центрі столиці загинули активісти Майдану Сергій Нігоян та Михайло Жизневський. Того ж дня в лісі під Києвом було знайдено тіло зі слідами тортур активіста Юрія Вербицького. До 18 лютого 2014 року вже налічувалось 9 загиблих. З 18 по 20 лютого на Майдані загинуло найбільше людей – 78 осіб, після 20 лютого – ще 20. Окрім українців, жертвами режиму Януковича стали білоруси, вірмени та грузини. Усі вони увійшли до меморіалу борців за українську Незалежність – до Небесної Сотні.

104 Героям Небесної Сотні Президент України Петро Порошенко посмертно присвоїв звання Героїв України, а троє іноземців - громадянин Білорусі Михайло Жизневський, Грузії – Зураб Хурція і Давид Кіпіані, посмертно нагороджені орденами Героїв Небесної Сотні. Україна заплатила надто високу ціну за звільнення від диктатури і свій цивілізаційний вибір – бути частиною Європи.

Юридична оцінка подій

 Експертна оцінка ситуації — МВС застосовувало зброю проти протестувальників незаконно

У липні 2014 року з офіційного звіту слідчої комісії Верховної Ради стало відомо, що у справі про розстріл людей на Майдані вже за нового керівництва МВС було знищено всі докази.

Голова ТСК Геннадій Москаль заявив, що наприкінці лютого просив міністра Арсена Авакова опечатати зброю спецпідрозділів, у яких значилися снайперські групи. Цього не було зроблено, а 62 беркутівці, на чолі із заступником командира Сергієм Кусюком, викрали кілька десятків автоматів, снайперські гвинтівки та втекли.

Також було знищено всю документацію, що пов'язана зі зброєю.

У звіті ТСК зроблено висновок, що докази втрачено безповоротно саме через злочинну недбалість нового керівництва МВС.

Ті дні стали одними з найтрагічніших в історії сучасної України.   Хтось мудрий сказав: із втратою кожної людини ми втрачаємо цілий Всесвіт. Чотири роки тому на Майдані та Інститутській ми втратили нашу Небесну Сотню. Героїв, які поклали життя, щоб ми могли жити в іншій, кращій Україні.   Вони теж хотіли жити. Кожен мав свої мрії, будував плани на майбутнє, малював в уяві свій маленький світ. Не судилося.

Афганістан болить в наших дуах

Афганська війна назавжди залишиться болем у серці нашого народу. „ Немає більшої любові, ніж та, коли положиш душу свою за друзів своїх”, - говориться в Євангелії.

25 грудня 1979 року радянські війська були введені в Афганістан для виконання інтернаціонального обов’язку. Для тисяч радянських солдат, їхніх батьків, матерів, братів, сестер розпочалася жорстока, кривава війна в Афганістані. Потрапивши на палаючу афганську землю, мужні воїни-інтернаціоналісти всім серцем прийняли її біль, як свій, і до останнього подиху захищали інтереси її багатостраждального народу. В ім’я волелюбного афганського народу, в ім’я миру, братерства на землі вони, не вагаючись, готові були віддати найдорожче – життя.

                                                        Ти – вічний біль ,Афганістан,

                                                        Ти – наш неспокій.

                                                         І не злічить глибоких ран

                                                         В борні жорстокішій

                                                         І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –

                                                         Не всі вернулися сини із тих ночей…

 Афганська війна тривала 10 років. І через неї пройшли майже 700 тисяч чоловік. І серед них – більше 160 тисяч – українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українцям. 15 тисяч солдат загинуло у цій війні, 35 тисяч було поранено, багато потрапило у полон або пропали безвісти.

Афганістан – це 70 % гірської місцевості з бідною рослинністю, гірський хребет Гіндукуш з висотою гір до 7-8 тисяч метрів. 86 тисяч населення проживають в аулах у злиднях. Страшенна бідність, відсутність елементарної медичної допомоги, масова неписьменність серед населення, особливо серед жінок та дітей, висока смертність.

У квітні 1978 року афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя, скинув монарха, проголосив Афганістан республікою. Нова влада взяла курс на соціалізм. Було видано ряд нових законів, запроваджено початкову освіту, надано права жінкам, знято з них паранджу.

У грудні 1978 року між колишнім СРСР і Афганістаном був підписаний договір, за яким Радянський Союз зобов’язувався переозброїти афганську армію. Виходячи з цього, керівництво СРСР на чолі з Л.І.Брежнєвим продемонструвало готовність надати прокомуністичному режиму НДПА Барбака Кармаля реальну воєнну підтримку. 27 грудня 1979 року були введені десантні частини в Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися у бойові дії по всій території. Присутність чужоземних військ викликала стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984-1985 роки.

Нашим солдатам говорили, що вони виконують інтернаціональний обов’язок, тобто захищають братній народ. І вони, сліпо обдурені, „наводили лад” у тій країні „вогнем і мечем”.

Брудна, підступна війна... За що, за які ідеали , за чию Батьківщину, в ім’я якої мети загинули десятки тисяч юнаків? Сивіли від горя батьки і матері, ховаючи своїх дітей, вдовами ставали жінки в мирний час. У скількох сімей у траурному обрамленні зберігаються фотографії синів! Лише одну нагороду заробили вони за проявлену мужність і героїзм – право бути похованим на рідній землі.

Летіли в Україну „чорні тюльпани” з цинковими гробами. І несли чорні птахи смерті похоронки в Україну. Не минули вони нашого краю Гинули солдати. Кожна смерть страшна. А як страшно, як не хочеться помирати у 18-19 років, коли ще тільки починаєш жити.

                                                 Поставте скибку хліба на стакан

                                                 І голови схиліть в скорботі вічній,

                                                 За тих, кого убив Афганістан,

                                                 Чиї він душі зранив і скалічив…